Забуте дитя

Леді, офіцер та дівчинка із ведмедиком

  Іграшковий ведмедик звисав з її руки. Маленький, коричневий, він був єдиним другом Мері — незграбної і дещо злостивої дівчинки років десяти.

  У передпокої було чути звуки чудової музики, що линула із танцювальної зали. Люди прогулювалися парами, обговорюючи святкову вечерю та захоплюючись красою дружини їхнього улюбленого адмірала.

  Так як на вечір були запрошені лише дорослі, то Мері нічого було робити. Отож вона блукала темними безлюдними кімнатами, прибраними для нічлігу гостей. Було нудно і повіки майже змикалися через пізню годину. Минаючи довжелезну, багато оздоблену галерею, Мері зачіпала вільною рукою розкішні старовинні портьєри, від чого вони розбурхувалися та зсувалися навперекіс.

  Золотаво-жовте світло м'яко лилося у загальну напівтемряву із відчинених дверей горішньої кімнати біля сходів. Маленька дівчинка вибралася на верхній поверх і заглянула у кімнату...

  Якийсь високий чоловік у темно-синьому військовому мундирі стояв біля вишуканого буфету спиною до входу. Мері зраділа від думки, що знайшла свого тата тут! Вона нечутно ступила крок вперед, але далі не заходила.

  У кімнаті також була надзвичайної вроди жінка у чудовому шовковому вбранні відтінку вранішніх рожевих хмарин осяяних сонцем. ЇЇ ніжні риси обличчя були знайомі для Мері — вона впізнала свою маму. Неподібні як родичі, — худенька, недоглянута дитина поруч із матір'ю виглядала, наче усиновлена.

  Вів'єн, жінка у розкішних шатах, тихо розмовляла із чоловіком значно молодшим за батька Мері. Він був одним із тих новопризначених офіцерів, що недавно відвідували їхній дім минулого тижня.

  Молодий чоловік розпитував господиню маєтку про квіти, які їй подобаються. Вів'єн усміхалася, щось показуючи у серванті заповненому подарунками. Усі із далеких заморських країн — фігурки небачених тварин, порцелянові вироби із золотими оздобами, — Мері любила їх оглядати, коли родичі та няньки були зайняті і залишали її саму.

  Офіцер схопив Вів'єн за руки, запевняючи у своїй відданості і, як він щиро захоплюється її ніжністю та лагідністю манер справжньої леді, та обіцяючи ще більш вишукані дарунки із наступної подорожі...

  Мері, досі непомітна і тиха, вискочила із задушливої кімнати, що в одну мить стала для неї чужою.

  Зійшовши вниз, вона сіла на останній сходинці, міцно пригортаючи малого ведмедика, мокрого від сліз...

~*~*~*~*~*~*~*~

За мотивами новели "Таємний сад" Френсіс Бернетт.
"Захоплення та забуте дитя".
~~~~~~~~~~~~~~~~~~
۞ Forgotten Child
~~~~~~~~~~~~~~~~~~

Post a Comment

0 Comments